6 грудня

Святитель Миколай – архієпископ Мир Лікійських, чудотворець, прославився як великий угодник Божий.

Він народився в місті Патар Лікійської області, на південному узбережжі Малоазійського півострова, був єдиним сином благочестивих Феофана і Нонни. Після народження сина батьки дали обітницю присвятити його Богові.

Плід довгих молитов до Господа бездітних батьків, ще немовлям святий Миколай являв оточуючим світло майбутньої своєї слави великого чудотворця. Мати його, Нонна, після пологів одразу зцілилася від нездужання. Новонароджене немовля ще під час хрещення простояло у купелі на ногах три години, віддаючи цим честь Пресвятій Трійці.

Маленьким дитям святий Миколай почав життя постницьке, у середу і п’ятницю їв молоко матері лише один раз, після вечірніх молитов батьків. Із дитячих років святий досяг успіху у вивченні Божественного Писання; вдень він не виходив із храму, а вночі молився і читав книги, створюючи в собі храм Святого Духа. Дядько його, Миколай, єпископ Патарський, радіючи духовним успіхам і благочестю племінника, поставив його у читця, а потім рукопоклав Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому проповідь перед паствою. У служінні Господу юнак горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний старцю, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих.

Перебуваючи в безперервній молитві, пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до вірян, приходячи на допомогу стражденним, і роздавав всі набуті статки убогим. Дізнавшись про гірку нужду і злидні одного колись заможного містянина, святий Миколай врятував його від великого гріха: маючи трьох дорослих дочок, зневірений батько замислив віддати їх на блуд, щоб урятувати сім’ю від голоду. Святитель, уболіваючи про грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував усю сім’ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, святитель Миколай завжди намагався зробити це таємно і приховати свої благодіяння.

Вирушаючи на поклоніння святим місцям Єрусалима, єпископ Патарський передав старшинство над паствою святому Миколаю, який виконував послух із старанністю і любов’ю. Коли єпископ повернувся, благословив святителя Миколая на подорож у Святу Землю. Дорогою святий передбачив наближення бурі, що загрожувала кораблю затопленням, бо побачив самого диявола, що ввійшов на судно. На прохання зневірених подорожніх він заспокоїв своєю молитвою морські хвилі. Його молитвами врятувався матрос, який впав із високої щогли.

У Єрусалимі святий Миколай, зійшовши на Голгофу, подякував Спасителю роду людського і обійшов всі святі місця, поклоняючись і творячи молитву. Вночі на Сіонській горі перед святим самі собою розчинилися замкнені двері церкви. Поклонившись святиням, що були пов’язані із земним служінням Сина Божого, святитель Миколай вирішив віддалитися в пустелю, але Божественний глас зупинив його, наказавши повернутися на батьківщину. Вдома, у Лікії, святий, прагнучи до безмовного життя, вступив у братство обителі Святого Сіону. Однак Господь знову сповістив про інший шлях, що чекав його угодника: «Миколаю, не тут та нива, на якій ти повинен принести очікуваний Мною плід; повертайся і йди у світ, і нехай буде прославлене в тобі Ім’я Моє».

У видінні Господь подав йому Євангеліє в дорогоцінному окладі, а Пресвята Богоматір – омофор. І справді, після кончини архієпископа Іоанна, святого було обрано єпископом Мир Лікійських. Одному з єпископів Собору, де вирішувалося питання про обрання нового архієпископа, в тонкому сні був вказаний обранець Божий – святий Миколай. Покликаний оберігати Церкву Божу вже в архієрейському сані, святитель Миколай залишався тим же великим подвижником, показуючи пастві приклад лагідності, незлостивості і любові до людей. Ці якості були дуже важливими для єпископа Лікійської Церкви під час гоніння на християн при імператорі Діоклетіані (284 — 305).

Святого Миколая ув’язнили разом з іншими християнами; у темниці він підтримував їх та вмовляв стійко витримувати тортури і муки. Його самого Господь зберіг неушкодженим. За царювання святого рівноапостольного Костянтина святителя Миколая було поновлено на посаді, він повернувся до пастви, що з радістю зустріла свого наставника і заступника. Незважаючи на велику лагідність духу і чистоту серця, святитель Миколай був ревним і сміливим воїном Церкви Христової. Він власноручно зруйнував язичницькі капища і храми в Мирах Лікійських і околицях міста.

У 325 році святитель Миколай був учасником I Вселенського Собору, що прийняв Нікейський символ віри, і повстав зі святими Сильвестром, папою Римським, Олександром Олександрійським, Спиридоном Триніфунтським та іншими отцями Собору на єретика Арія. У запалі святитель Миколай навіть дав запотиличник лжеучителю, за що був позбавлений святительського омофору і ув’язнений. Кільком святим отцям тоді було видіння, що Сам Спаситель і Богоматір рукопокладають святого в єпископи, подаючи йому Євангеліє і омофор. Отці Собору, зрозумівши, що така поведінка святого Миколая угодна Богові, прославили Господа, а Його угодника відновили в святительському сані.