Під благодатним покровом нашої святої обителі в цю суботню тишу відбулося особливе молитовне торжество, яке відкриває нам двері до покаянного подвигу. Сьогоднішнє всенічне бдіння Неділі про Страшний суд стало для кожного з нас тим духовним дзеркалом, у якому душа покликана побачити свій істинний стан перед лицем Вічності. Церква Христова, як турботлива мати, через ці особливі піснеспіви та читання з великою любов’ю готує нас до прийдешнього Великого посту, нагадуючи, що час земного життя — це лише коротка мить для приготування до зустрічі з Небесним Суддею. Під час читання канону, коли храм наповнився особливим трепетом і покаянним зітханням, намісник монастиря архімандрит Феодосій з батьківською дбайливістю звершив помазання прихожан святим єлеєм після читання святого Євангелія, даруючи кожному духовну втіху та зміцнення сил. Після завершення молитви отець намісник звернувся до пастви з глибоким повчальним словом, яке було сповнене щирого вболівання за спасіння кожної душі. У своїй проповіді він наголосив на життєвій необхідності плекати в собі дух мудрості та духовного розсудження, аби за зовнішнім блиском цивілізації не втратити єдине на потребу — Христа. З особливою духовною увагою архімандрит Феодосій розкрив те, як дивовижно та водночас грізно збуваються пророчі слова святих отців у наші дні. Він зауважив, що сучасні технології, які стають невід’ємною частиною нашого побуту, є не просто засобами комфорту, а витонченим інструментом підготовки людської свідомості до майбутніх випробувань і загального Суду. Проповідник закликав нас не бути легковажними, адже технологічний прогрес без духовної основи може непомітно поневолити волю людини, віддаляючи її від живого спілкування з Богом. Проте над усім цим звучав заклик до радості та надії, бо для серця, що перебуває в любові та покаянні, ніякі зовнішні зміни не є страшними. Намісник нагадав, що кожне наше добре слово, кожен вияв милосердя і кожна щира сльоза є тією незгасимою лампадою, з якою ми повинні вийти назустріч Спасителю. Цей вечір залишив у душах прихожан не страх, а благодатне бажання працювати над собою, щоб з чистим серцем вступити у святу Чотиридесятницю, довіряючи своє життя безмежному милосердю Божому.